Казка 1
Заклад з дідьком
Колись, дуже давно, як Миколай ще мандрував по світі, він зустрівся з дідьком.
- Доброго дня Миколай – привітався дідько. - А чим ти займаєшся?
- Я? Та так собі, мандрую, – відповів Миколай. - Де не зайду, там і добре, що отримаю, від того і щасливий.
- О! То мало б бути дуже нудно! – з насмішкою вигукнув дідько. – Я маю добру ідею! Знаєш яку?
- Навіть не уявляю.
- Давай поб’ємося об заклад. Тоді і час ітиме скоріше.
- Про мене, час і так іде своїм плином дуже добре, але, якщо хочеш, то давай закладемося.
- Чудово! – втішився дідько. - Але хто виграє – той зможе з’їсти переможця!
- Добре, - погодився Миколай. – Тож смачного.
- Хм, - задумався дідько, - а на що ж би нам засперечатися?
- Давай, тоді.... ну, хоча б вгадаємо, хто що з нас думає, – запропонував Миколай.
- Згода, - вдарив по руці рогатий.
- Ну то гаразд, - засміявся старий. – Тоді ти давай думай за щось, а я буду пробувати вгадати.
Дідько замружив очі і кілька хвилин нерішуче перебирав копитами, вирішуючи, за що б то подумати. Враз йому прийшла до голови думка і він про себе задоволено засміявся – “ось на цьому, недоумкуватий святче, я тебе і впіймаю!”. Він відкрив свої хитренькі очиці, і заклавши лапи на грудях, самовдоволено запитав:
- Ану тепер, вгадуй про що я думаю!
Та поки рогатий із закритими очами вирішував, про що б це йому подумати, Миколай уважно спостерігав за ним. І помітив як він смачно облизався і ликнув слину.
- Ти думаєш, коли виграєш заклад, як це смачніше мене приготувати – чи це всмажити, чи впекти чи зварити...
Заскочений дідько аж присів.
- Прокляття! Ти вгадав, - зашипів він. – Як тобі вдалося? Але то немає значення. Тепер буду вгадувати я! - “Ат, нема чим перейматися, то є святий – заспокоїв він сам себе, - що той старий там може мати в голові, крім святого! Легко буде його розгадати“.
Миколай закрив очі, щоб щось почати думати, але як тільки його повіки склепилися, голова поникла, а довга біла борода спочила на грудях. Цього дня він перейшов величезну відстань, і змучений, несамохіть, майже відразу задрімав. За хвильку він отямився, знічено протираючи очі від несподіваного нападу дрімоти.
- Ага! – переможно вигукнув дідько. - Тут я тебе і злапав! Ти думав за Бога!
- Ні, не вгадав - винувато відповів Миколай. – Я нічого не думав, бо випадково задрімав.
Дідько аж надувся від злості. Він би радо обвинуватив старого у брехні, але навіть сам чудово знав, що святий Миколай ніколи нікого не обманює.
- Ну добре, - приязно відізвався Миколай. – Ти програв, але я даю тобі ще один шанс. Давай вгадаємо, хто що має в руці.
- Добре - перемагаючи свою гордість, пристав на це дідько.
- Ну то я починаю. – І Миколай, приглядаючись до землі, почав крокувати взад і вперед. Зненацька він раптово нахилився, простягаючи руку до землі, ніби щось піднісши.
Хоч як уважно не слідкував за ним дідько, але широченні рукави Миколая заважали йому побачити, що ж він підніс. “Старий знов хоче зтраскати з мене вар’ята! – запевнив себе подумки хвостатий. - Насправді ж він не підніс нічого. Так як і попередній раз, коли не мав жодних думок в голові“. І будучи впевненим, що тепер він виграв, підскакуючи, радісно вигукнув:
- А-а дурнуватий святий! Нічого не маєш!
Замість відповіді, Миколай, усміхаючись, простягнув руку і показав в жмені кілька прутиків.
Ошелешений дідько спочатку втратив дар мови! А коли він вернувся, з його грудей вирвався несамовитий крик розпачу! Він програв заклад! Гірше того – тепер він належить до святого від кінчика хвоста до чубчика рогів. Миколай може зробити з ним все, що забажає! Навіть з’їсти! Здригаючись, він уявив себе на рожні, приправленим спеціями. Від страху йому аж скорчилися копита.
Та Миколай, глянувши на зіщуленого дідька, все зрозумів і весело розсміявся.
- Бідний дідько! Чи ти б насправді...
Казка 2
Дванадцять питань
Ще за часів, коли довкола Чорного моря, в котрий бік не піди, жили тільки християни - були дуже бідні чоловік і жінка. Щоб заробити якийсь харч на святкову Різдвяну вечерю, чоловік вибрався в далеку дорогу. За кілька місяців праці, йому вдалося заробити мізерні гроші, але він був і тому радий. Та вертаючись додому, на нього наскочили розбійники і забрали навіть цей злиденний заробіток. Голодний та обдертий, він навіть не наважувався показатися жінці з порожніми руками і так залишився сидіти на краю дороги, гірко плачучи.
Аж тут біля нього спинився перехожий незнайомець.
- Мій друже, чому ти такий сумний?
- Як же ж я не можу бути сумний – відповів чоловік. - Ми з жінкою гірко бідували, я вирушив на заробітки і все що вдалося зібрати - в мене відібрали. Тепер ми обоє є приречені на голодну смерть. Я навіть не хочу йти додому, бо жінка чекає мене з надією, а як я їй скажу, що нічого не маю!
- О, як так, то я можу допомогти тобі, - сказав незнайомець з хитрим блиском в очах. – Я позичу тобі гаманець в якому ніколи не бракує монет, і ви зможете прожити цей рік без голоду, але звичайно, не просто так. За це, ти маєш пообіцяти мені те, що з’явилося в хаті, поки тебе не було. Рівно за рік, я прийду за своїм боргом, і якщо ти не захочеш мені це віддати, то мусиш відгадати дванадцять питань. Але якщо не відгадаєш, хоч одного з них, то крім цього я заберу собі ще тебе і твою жінку.
“Що ж там могло з’явитися, крім ще гіршої біди? - подумав про себе чоловік. – Треба погоджуватись, бо все рівно доведеться помирати з голоду, і це не за рік, а вже тепер.“
- Хай буде, – згодився він.
- Чудово! – врадувався незнайомець. – Ти є мудрий один!
Тримай калитку з грішми і побачимося за рік.
Чоловік на ослаблених з голоду ногах, аж летів додому, ощасливлений таким несподіваним закінченням своєї лихої пригоди, щоб чимскоріше поділитися з жінкою цією новиною. Та тільки вдома він зрозумів що сталося – жінка народила за час його відсутності дитину, і її, не знаючи про це, він так необережно проміняв незнайомцеві! Капшук з грішми пік його в руку і незважаючи на те, він чувся ще більше обкраденим, ніж коли на нього напали розбійники.
Надібравши трохи монет, для того хоч купити необхідних харчів, чоловік знову вирушив у подорож, щоб відшукати незнайомого і вернути йому гаманець та відмінити договір. Але незнайомця вже не можна було ніде знайти. Щораз менше часу залишилось до призначеного ним терміну. Аж тут він знову опинився на знайомій дорозі, недалеко від того злощасного місця, плачучи на свою гірку долю.
І на цей раз біля нього зупинився добродушний старий з довгою білою бородою і таким самим волоссям.
- Чого, чоловіче, так вбиваєшся? – запитав він.
Бідолаха розповів йому всю свою пригоду з незнайомцем. Старому стало шкода чоловіка.
- Ну не журись. Гм-м... Кажеш, незнайомий говорив за питання... я прийду до тебе в цей день. Я називаюся Миколай, а то якраз буде на мої іменини.
В призначений час Миколай завітав у гості до чоловіка.
- Тепер закрий двері і сиди тихо, бо інакше все зіпсуєш. Якщо хтось стукатиме до дверей, я буду відповідати замість тебе.
Як тільки засутеніло, в двері хтось голосно загупав. Миколай застережливо підніс руку до господарів, наказуючи їм сидіти тихо. Навіть мала дитина в колисці замовкла.
- Хто там? – спитав він через двері.
- Це я, власник гаманця, прийшов за своїм, – обізвався самовпевнений голос знадвору. – Але хочу наперед почути відповіді на свої питання.
- Добре, питайся.
- О, аж так! Тоді що таке один?
- Бог є один, ні більше ні менше. Така моя відповідь.
- У-у! Чоловіче, це правда! А скажи мені що є два?
- Адам і Єва – предки всіх нас.
- О-о! І це правда, а що є три? – вже настороженіше спитав незнайомець.
- Ісус, Йосиф і Марія.
- Чоловіче, ти й справді багато знаєш. Тоді тепер скажи що таке чотири?
- Матвій, Марко, Лука та Іван. Чотири євангелисти.
Ще за часів, коли довкола Чорного моря, в котрий бік не піди, жили тільки християни - були дуже бідні чоловік і жінка. Щоб заробити якийсь харч на святкову Різдвяну вечерю, чоловік вибрався в далеку дорогу. За кілька місяців праці, йому вдалося заробити мізерні гроші, але він був і тому радий. Та вертаючись додому, на нього наскочили розбійники і забрали навіть цей злиденний заробіток. Голодний та обдертий, він навіть не наважувався показатися жінці з порожніми руками і так залишився сидіти на краю дороги, гірко плачучи.
Аж тут біля нього спинився перехожий незнайомець.
- Мій друже, чому ти такий сумний?
- Як же ж я не можу бути сумний – відповів чоловік. - Ми з жінкою гірко бідували, я вирушив на заробітки і все що вдалося зібрати - в мене відібрали. Тепер ми обоє є приречені на голодну смерть. Я навіть не хочу йти додому, бо жінка чекає мене з надією, а як я їй скажу, що нічого не маю!
- О, як так, то я можу допомогти тобі, - сказав незнайомець з хитрим блиском в очах. – Я позичу тобі гаманець в якому ніколи не бракує монет, і ви зможете прожити цей рік без голоду, але звичайно, не просто так. За це, ти маєш пообіцяти мені те, що з’явилося в хаті, поки тебе не було. Рівно за рік, я прийду за своїм боргом, і якщо ти не захочеш мені це віддати, то мусиш відгадати дванадцять питань. Але якщо не відгадаєш, хоч одного з них, то крім цього я заберу собі ще тебе і твою жінку.
“Що ж там могло з’явитися, крім ще гіршої біди? - подумав про себе чоловік. – Треба погоджуватись, бо все рівно доведеться помирати з голоду, і це не за рік, а вже тепер.“
- Хай буде, – згодився він.
- Чудово! – врадувався незнайомець. – Ти є мудрий один!
Тримай калитку з грішми і побачимося за рік.
Чоловік на ослаблених з голоду ногах, аж летів додому, ощасливлений таким несподіваним закінченням своєї лихої пригоди, щоб чимскоріше поділитися з жінкою цією новиною. Та тільки вдома він зрозумів що сталося – жінка народила за час його відсутності дитину, і її, не знаючи про це, він так необережно проміняв незнайомцеві! Капшук з грішми пік його в руку і незважаючи на те, він чувся ще більше обкраденим, ніж коли на нього напали розбійники.
Надібравши трохи монет, для того хоч купити необхідних харчів, чоловік знову вирушив у подорож, щоб відшукати незнайомого і вернути йому гаманець та відмінити договір. Але незнайомця вже не можна було ніде знайти. Щораз менше часу залишилось до призначеного ним терміну. Аж тут він знову опинився на знайомій дорозі, недалеко від того злощасного місця, плачучи на свою гірку долю.
І на цей раз біля нього зупинився добродушний старий з довгою білою бородою і таким самим волоссям.
- Чого, чоловіче, так вбиваєшся? – запитав він.
Бідолаха розповів йому всю свою пригоду з незнайомцем. Старому стало шкода чоловіка.
- Ну не журись. Гм-м... Кажеш, незнайомий говорив за питання... я прийду до тебе в цей день. Я називаюся Миколай, а то якраз буде на мої іменини.
В призначений час Миколай завітав у гості до чоловіка.
- Тепер закрий двері і сиди тихо, бо інакше все зіпсуєш. Якщо хтось стукатиме до дверей, я буду відповідати замість тебе.
Як тільки засутеніло, в двері хтось голосно загупав. Миколай застережливо підніс руку до господарів, наказуючи їм сидіти тихо. Навіть мала дитина в колисці замовкла.
- Хто там? – спитав він через двері.
- Це я, власник гаманця, прийшов за своїм, – обізвався самовпевнений голос знадвору. – Але хочу наперед почути відповіді на свої питання.
- Добре, питайся.
- О, аж так! Тоді що таке один?
- Бог є один, ні більше ні менше. Така моя відповідь.
- У-у! Чоловіче, це правда! А скажи мені що є два?
- Адам і Єва – предки всіх нас.
- О-о! І це правда, а що є три? – вже настороженіше спитав незнайомець.
- Ісус, Йосиф і Марія.
- Чоловіче, ти й справді багато знаєш. Тоді тепер скажи що таке чотири?
- Матвій, Марко, Лука та Іван. Чотири євангелисти.
- А що таке п’ять? – голос почав бути щораз більш тривожним.
- Рани на тілі Христа. Дві на руках, дві на ногах і одна на боці. – незворушно відповідав Миколай.
- І це знаєш!!! А що є шість?
- Дні, в які Бог створив світ.
- Е-е-е! – почав нервуватися незнайомець. – А що таке сім?
- Сім свічок на семисвічнику єрусалимського храму.
- Так, мушу погодитись. Ти не простий один. А що таке вісім? – щораз роздратованіше чулося з-за дверей.
- Благословення Христа під час Нагірної проповіді.
Розхвильований незнайомець надворі вже почав кричати.
- Ну цього вже ти не вгадаєш! А що таке дев’ять?
- Дев’ять ієрархій хорів небесних, які оточують Господа нашого - серафими, херувими, престоли, владарства, сили, власті, начала, архангели і ангели.
- А що десять? – задихаючись, несамовито завив незнайомець
- А ти, бідний, не знаєш? – покепкував Миколай – Заповіді Божі!
Чуючи відповіді, незнайомець з люті і розпачу не тільки втратив мову, але і збився з послідовності питань.
- Що таке дванадцять? – заволав він, скрегочи зубами. – Але ж я знаю більше за тебе!
- Апостоли Христові! – відповів Миколай. – А якщо знаєш більше за мене, то давай і я тебе щось запитаю.
- Питай!
- Що таке тринадцять?
За дверима запала тиша, і за якийсь час обізвався розгублений голос.
- Тринадцять...? Я не знаю що це, і ти не знаєш. Нема тринадцять!
- Є! – вигукнув Миколай. – Є мій друже. Це ти сам – дідько у власній особі! А тепер згинь і більше не маєш права приходити до цієї хати. Йди там, де тобі призначив бути Господь!
Заскочений дідько, а це був саме він, спохватився, що забув за одне питання.
- Ще одне!!! – вхопився він за останній шанс.
- Нема! – відрубав Миколай. – Ти хотів дванадцять питань, така була твоя умова, тож так їх було, і разом маєш дванадцять відповідей. Ти все використав. А за це, що хотів обдурити бідака, що не спокусився навіть на капшук твоєї бісової мами, в якому завжди є монети, залишиш його дитині, аж, поки вона проживе, що їй Господь призначив. А тепер геть!
Надворі страшно загуркотіло і враз стало тихо.
- Ну , тепер можна йти. - Миколай відкрив двері, збираючись виходити. Перестрашені чоловік з жінкою із сльозами на очах, підбігли до нього, дякуючи за порятунок їхньої дитини.
- Не бійтеся, дідько більше не прийде до вас. Він отримав відповіді на дванадцять питань. Договір виконано. Але пам’ятайте, і всім решта скажіть - ніколи не погоджуйтеся на умови з незнайомою особою!
І відтоді, всі хто прислухається порад Святого Миколая, не має неприємних пригод.
- Рани на тілі Христа. Дві на руках, дві на ногах і одна на боці. – незворушно відповідав Миколай.
- І це знаєш!!! А що є шість?
- Дні, в які Бог створив світ.
- Е-е-е! – почав нервуватися незнайомець. – А що таке сім?
- Сім свічок на семисвічнику єрусалимського храму.
- Так, мушу погодитись. Ти не простий один. А що таке вісім? – щораз роздратованіше чулося з-за дверей.
- Благословення Христа під час Нагірної проповіді.
Розхвильований незнайомець надворі вже почав кричати.
- Ну цього вже ти не вгадаєш! А що таке дев’ять?
- Дев’ять ієрархій хорів небесних, які оточують Господа нашого - серафими, херувими, престоли, владарства, сили, власті, начала, архангели і ангели.
- А що десять? – задихаючись, несамовито завив незнайомець
- А ти, бідний, не знаєш? – покепкував Миколай – Заповіді Божі!
Чуючи відповіді, незнайомець з люті і розпачу не тільки втратив мову, але і збився з послідовності питань.
- Що таке дванадцять? – заволав він, скрегочи зубами. – Але ж я знаю більше за тебе!
- Апостоли Христові! – відповів Миколай. – А якщо знаєш більше за мене, то давай і я тебе щось запитаю.
- Питай!
- Що таке тринадцять?
За дверима запала тиша, і за якийсь час обізвався розгублений голос.
- Тринадцять...? Я не знаю що це, і ти не знаєш. Нема тринадцять!
- Є! – вигукнув Миколай. – Є мій друже. Це ти сам – дідько у власній особі! А тепер згинь і більше не маєш права приходити до цієї хати. Йди там, де тобі призначив бути Господь!
Заскочений дідько, а це був саме він, спохватився, що забув за одне питання.
- Ще одне!!! – вхопився він за останній шанс.
- Нема! – відрубав Миколай. – Ти хотів дванадцять питань, така була твоя умова, тож так їх було, і разом маєш дванадцять відповідей. Ти все використав. А за це, що хотів обдурити бідака, що не спокусився навіть на капшук твоєї бісової мами, в якому завжди є монети, залишиш його дитині, аж, поки вона проживе, що їй Господь призначив. А тепер геть!
Надворі страшно загуркотіло і враз стало тихо.
- Ну , тепер можна йти. - Миколай відкрив двері, збираючись виходити. Перестрашені чоловік з жінкою із сльозами на очах, підбігли до нього, дякуючи за порятунок їхньої дитини.
- Не бійтеся, дідько більше не прийде до вас. Він отримав відповіді на дванадцять питань. Договір виконано. Але пам’ятайте, і всім решта скажіть - ніколи не погоджуйтеся на умови з незнайомою особою!
І відтоді, всі хто прислухається порад Святого Миколая, не має неприємних пригод.
Немає коментарів:
Дописати коментар