Нічого не бракувало малому Миколі - ні гарної одежі, ні смачної їжі. Та він був сирота, бо рано вмерли тато й мама. Хлопчик ріс під опікою чужих людей. Часто виходив він на вулицю зі свого гарного будиночка і грався з дітьми. Це були діти вбогих батьків і жили в темних, глиняних хатах, спали на долівці і нерідко йшли голодні спати. Часто траплялось, що їх батько не заробив навіть на шматок хліба для них. Жалів їх Микола і не знав, як їм допомогти.
Був у Миколи старий учитель, що вчив його молитися, читати і писати. Одного разу читав він разом із учителем Св. Письмо. "Коли ти робиш добро, то нехай твоє правиця не відає, що робить лівиця..."
Микола замислився.
- Як це розуміти? - спитав учителя.
- Коли робиш добре іншому, то не треба про це нікому оповідати. Краще не хвалитися своїми добрими вчинками.
